Сучасні державотворчі процеси в Україні актуалізують проблеми розвитку фізичної культури як головної ланки національного відродження. Спорт як складова фізичної культури є унікальним суспільним явищем, можливості якого не використовуються повною мірою. Засоби спорту дозволяють молодій державі утверджуватися на міжнародній арені і, з іншого боку, вирішувати важливі для України проблеми збереження й зміцнення здоров’я нації. Не слід нехтувати спортом і як засобом активного впливу на виховання молодого покоління. Тому становить науковий і практичний інтерес передусім історичний досвід спортивного руху – в цілому, та легкої атлетики – зокрема. Цінним є Івано-Франківщина в першій половині минулого століття. В радянській історіографії ці питання об’єктивно не висвітлювалися. Переважно вони або замовчувалися, тому є маловідомими, або викривлювалися і тому негативно і упереджено сприймаються значною частиною суспільства. Незважаючи на те, що Україна на рубежі ХІХ - ХХ ст. була поділена і окупована Російською та Австро-Угорською імперіями, українці завжди намагались зберегти свій фізичний гарт. За влучним висловом Ю. Липи: "Від ХХ століття культура тіла виявилась в кількох формах організації, зближеної до загальноєвропейської "Пласт", до загальнослов' янської "Сокіл" своєрідної української "Січ." Ця традиція плекання тіла й гармонійного його розвитку має в основі потяг до фізичного ідеалу, бажання осягнути фізичну довершеність у межах своєї раси. Спроба по-новому оцінити події та явища минулого може спричинити зародження інтересу до історії українського спорту, зокрема західного його відгалуження, та висвітлити ті факти, які належало би на офіційному рівні відповідним чином переоцінити та використати в умовах нинішнього національно-культурного відродження України. Питання щодо спортивного життя тодішнього Станіславова кінця ХІХ-початку XX ст. потребують ретельного вивчення, не лише тому, що місто було одним із осередків спортивно гімнастичного руху у вищезазначений період. Історію спортивного руху потрібно вивчати й тому, що саме спортивні об'єднання були чи не єдиними осередками, через які українська молодь могла згуртуватися для відстоювання своїх власних національних інтересів. Варто зазначити, що Роман Шухевич вийшов саме з івано-франківського спорту, де він неодноразово здобував визначні нагороди з легкої атлетики та плавання. Саме через створення таких організацій втілювалася ідея утворення національно-культурних організацій за національною ознакою. Також через спортивне життя цікаво спостерігати за побутовим життям населення тогочасного Станіславова, адже спорт як тоді, так і сьогодні є чи не однією з основних форм відпочинку городян. Слід ретельно збирати і відповідним чином використовувати не лише документи і літературні джерела з історії івано-франківської легкої атлетики, але й свідчення очевидців та учасників усіх не таких вже й далеких подій. Отож, на початку XX століття, коли світовий спорт вже окреслився як самостійне соціальне явище, в Західній Україні активізувалися національно-визвольні процеси. Саме на цей період припадає початок організованого українського спортивного руху в Галичині. Тому в межах діяльності цілої низки гімнастично-пожежних товариств таких як "Сокіл”, "Пласт”, Січ розвивається й легка атлетика. У великих містах облаштовувалися майданчики для рухливих забав (так звані парки Йордана). Станіславів крокував у ногу з модою. Місцем для заняття з видів легкої атлетики у Станіславові стають облаштовані спортивні майданчики тодішньої міської "Каси Ощадності” (нинішній стадіон "Рух”) та званий у народі майданчик – "На вертепах” (нинішній стадіон "Наука” ім. І. Михайлюка). Для побудови останнього, польське гімнастичне товариство «Сокіл» ще у 1911 році придбало за 7 000 корон п'ять моргів землі (трохи більше 2 гектарів) на околиці міста. Повстало воно на неужитках та вертепах (так у старовину називали місця сховищ і гульбищ злочинців), куплених у міста за, так званою, червоною корчмою при дорозі до Лисця. Впродовж 1912-1913 років велися земляні роботи. При вирівнюванні території було переміщено майже 11 000 кубометрів грунту, переважно фірами. Окрім футбольного поля розміром 100 на 50 м, тут постало ще кілька менших за розмірами майданчиків. Рельєф місцевості дозволив облаштувати трибуни – чотири порослі травою сходинки у формі тераси. Тут могли розміститися кілька тисяч глядачів. До послуг відпочивальників були три криниці з чистою джерельною водою, місця на сонячні та водні загартування. Планувалося також облаштувати стрільбище та майданчик для ковзанярського спорту – взимку. Довершували загальну картину парк і густий живопліт, який оперезував арену. Через великі розміри «Сокіл» мусив докупити 300 м грунту у сусіда – пана Касвінера. Загальна вартість робіт склала 26 000 корон. Щодо майданчика "Каси Ощадності”, то ще у 1907 році вона закупила 10-моргову ділянку землі (приблизно 6 гектарів) для облаштування місця для "руханкових забав”. За досвідом їздили аж у Краків. Упорядкування здійснювалося під наглядом гімназійних вчителів гімнастики. На весні 1908 року він був переданий для ігор і забав молоді. У 1911 році відбувається сокільський здвиг (зліт) у Станіславові, а у 1912 році - у Калуші, Підгайцях, Снятині. В межах цього заходу організовано презентаційні легкоатлетичні заходи. Ці здвиги мали значення не тільки для розвитку фізичної культури і спорту, але й для національної консолідації та піднесення рівня національної свідомості. Гімнастично-культурні молодіжні організації швидко набували популярності серед молоді. У 2-му Крайовому Шевченківському здвигу у Львові в червні 1914 р. взяло участь близько 12 тис. осіб, серед яких були і члени Станіславівського осередку "Сокола”, "Січі” та "Пласту”. Слід зазначити, що велике значення для поширення національних ідей серед населення Східної Галичини, мав поділ регіону на 13 січово-сокільських областей "Сокола-Батька" та 54 округи. Велику роботу щодо організації здвигів провів голова товариства І. Боберський. Становлення і розвиток українського спортивного руху відбувався у вкрай несприятливих умовах. Австрійсько-польська адміністрація сприяла активному зростанню тільки розгалуженої мережі польських спортивних клубів, військово-спортивних й поліцейсько-спортивних союзів, державних комітетів фізичного виховання і військової підготовки, форпостів польскості на "кресах” – Малопольщі. Крім цього, українська громадськість старшого віку ставилась до спору як до "варварства” та "зайвого нищення черевиків”. Тому український спорт започатковується молодими професорами, юристами, економістами, які, ознайомившись зі спортивним життям, завершили студії у вищих школах Європи, у гімназіях Львова, Перемишля, Тернополя. Перша світова війна зруйнувала надії та сподівання громадян Станіславського воєводства на спокійне і щасливе життя у гармонії та повноті радості. Війна і національно-визвольні змагання стали серйозним випробуванням для галицької молоді сокільсько-січових, пластових, спортивних клубів і товариств в боротьбі за незалежність і соборність українських земель. Незважаючи на постійні перешкоди і репресії польської адміністрації, у перші повоєнні роки колишні старшини УСС, УГА, що повернулися з війни, а також таборів військовополонених та еміграції, розпочали відновлювати довоєнні і створювати нові спортивні товариства і клуби, готуючи молодь до майбутньої боротьби за незалежність України. У міжвоєнний період гімнастично-спортивні організації розвивалися у надзвичайно складних і суперечливих умовах. Друга Річ Посполита намагалася підпорядкувати і контролювати легальні українські спортивні товариства. Все ж вони і далі розвивалися та удосконалювали свою діяльність. Найбільш масовими за чисельністю були "Сокіл-Батько”, "Пласт”, "Луг”, "Каменярі” та інші. Вони намагалися не вступати у конфлікт з польською владою і пристосовувати свої статутні положення згідно вимог владних структур. Рушійною силою післявоєнного етапу боротьби галицького українства за незалежність було сокільство. Польською владою активно проводилася асиміляційна політика. З роками ряд спортивних товариств й клубів забороняються польською владою та закривають свої двері перед бажаючими. Не дивлячись на це, ряд відомих діячів національно-просвітницького, культурного руху Станіславівщини організовують та самі приймають участь у легкоатлетичних змаганнях. Серед них: Роман Шухевич, Володимир Янів, Михайло Галущинський, Тарас і Петро Франки, Іван Гриньох, Богдан Кравців, Василь Охрімович, брати Іван, Василь, Григорій Коссаки, Федір Черник, Василь Лаба, Олександр Тисовський та інші. Фото 1. Матеріал з газети "Kurjer Stanislawowski” за 20.04.1924 року про проведення у місті кросового бігу ("Біг окружний”) В таких умовах не здивує, що після свого народження Український Спортовий Союз (1924 рік) розгорнув легкоатлетичну роботу на залучення населення до активних занять видами бігу, стрибків та метань. Спочатку здебільшого організовано "біг навпростець” (кросовий біг, біг окружний). Фото 2. Матеріал з газети "Kurjer Stanislawowski” за 12.04.1925 року про проведення у Станіславові змагань на дистанції 2600 м між легкоатлетами клубів Частими стають поїздки по містах Львівщини, Тернопільщини та Станіславівщини. Так, Т. Ліськевич звітує, що на крайових змаганнях у Львові, 1934-го року УСК брав участь у складі: Богдан Ліськевич, брати Володимир і «Утьо» Соколовські, та Ярема Попель. 1933-го року юний В. Соколовський виграв біг навпростець (3000 м.) у Станиславові, і в 1935-му прийшов перший у спринті на 400 м, у цьому ж місті. 1936-го року він знову виграв біг навпростець (3000 м) Станіславова. Фото 3. Яскрава перемога Володимира Соколовського Центральною постаттю чоловічої легкоатлетики Станіславівщини вия­вився В. Соколовський – хоч більшість його успіхів прийшла вже після його відходу з УСК-у до Станіславова. В 1936 – 1937 роках він декілька разів виграв біг на 400 й 800 м, стартуючи в однострої Українського Студентського Спортового Клубу. Також знамениті його успіхи у волейболі (відбиванці). В тому В тих роках репрезентував УССК у всіх можливих стафетах: 4 х 100 м, 100 + 200 + 400 м, 4 х 400 м і 4 х 1 500 м. У вересні 1938 року, в складі "Сокола-Батька”, В.Соколовський встановив новий рекорд з бігу на 400 м, виграв 800 м, а восени, у Львові – біг навпростець, дистанція 5 км. Ці досягнення дозволили йому закріпитися у команді та поїхати на змагання до Берліну. В Берліні 1940-го року Володимир виграв біг на 400, 800 і 1500 м.

Фото 4. Учасники бігу навпростець (2.10.1938) У 1937 – 1939 роках змагання з кросового бігу стають традиційними. Частими стають перемоги жителя Станіславова Є. Радивші. Про легкоатлетику періоду 1940-1943 років маємо цікаві спогади Р.Б. Припхана. Він констатує, що незадовго після приходу німців у 1941 році, у Ямниці (що перед Станіславовом) відбувався спортивний табір для шкільної молоді. Його керівниками були Мирон Шарко, а сам автор слугував спортивним референтом. Більшість ранкового часу була присвячена збору сільськогосподарської продукції (помідори, огірки), а решту дня школярі займалися легкою атлетикою та плаванням. В підсумкових змаганнях серед хлопців перемогли Богдан Ясінський та Голуб, а серед дівчат — Ірина Барнич, Оля Погрібна й Оксана Припхан. Фото 5. Ірина Барнич (Дубас) при виконанні рекордного стрибка на 4 м 78 см Ірина Барнич стала відомою легкоатлеткою у діаспорі. Альманах РФК за 1945 – 1948 роки між подає: «... Біг 60 м: 1. Ірина Дубас («Чорногора» — Авґсбурґ) — 8,1 с; 800 м: 1. Ірина Дубас — 2:50.5 мін.; стафета 4 x 60 м. 1. Варцаба, Ліщинська, Левицька, Дубас — 32,7 с; Скок у далечінь: І. Дубас — 4,78 м (новий рекорд). А крім того, змагунка репрезентаційної україн­ської жіночої відбиванкової дружи­ни, філяр української легкоатлетич­ної й відбиванкової дружин на Олімпіяді в Німеччині, 1948-го року... » Після переїзду до США чорно­волоса Ірина довгі роки змагалася, як капітан у волейбольній дружині УАСК Львів - Клівленд, та тре­нувала легкоатлеток цього клубу. Р.Б. Припхана вважає, що Ірина Барнич-Дубас є основополо­жницею жіночої української легкоатлетики на американському континенті. За заслуги для рідного спорту Ірину постійну обирають до Тіловиховної Ради Української Спортової Централі Америки й Канади. Фото 6. Ірина Барнич-Дубас – капітан волейбольної команди УАСК Львів – Клівленд Під час другої світової війни місто три роки (1941–1944 рр.) було під нацистською окупацією. 27 липня 1944 року місто було зайняте радянськими військами. Після того як німецькі окупанти капітулювали зі Станіслава, починається новий етап розвитку легкої атлетики в місті та області. Так, 8 листопада 1944 року заступнику керівника комітету у справах Фізичної культури і спорту при СНК УССР Бугрову М.М. (м. Київ) було подано звіт Ф. Мартинюка - про стан фізичної культури в м. Станіславі. Наведемо ключові позиції цього документу: ü Всім школам області були представлені в безплатне користування стадіони, спортивні площадки, зали на території області; ü Обласний комітет провів семінар з воєнруками шкіл з показом уроків з гімнастики і проведення ранкової зарядки, також проведення разом з військоматом стройової підготовки учнів; ü В області недостатньо фахових кадрів (тренерів, інструкторів фізичної культури, вчителів). В грудні в Станіславі заплановано проведення 10-денний семінар підготовки таких інструкторів. ü ДСШ в області немає. Звіт доповнено 13.ХІ.1944 р.: ü Перевірено наявність у Станіславському Вчительському інституті місць занять з фізичної культури і встановлено, що в інституті є зал, який можна використовувати для занять з гімнастики і інших видів спорту. Облаштувати цей зал поки немає можливості через відсутність інвентаря. ü Питання укомплектування вчительського інституту кадрами фізичної культури працівників, поки не вирішені. Є прохання відрядити представників фізичної культури із східних областей, так як в Станіславі на фізичній культурі роботі є тільки 1 чол. – це начальник управління спорту обласного комітету Г. Кононенко, якого направити в інститут не можна. У таблиці 1 представлено рекорди Станіславської області з легкої атлетики на 1946 рік. Більшість результатів є досить таки низькими. Аналізуючи їх можемо казати про закономірність встановлених рекордів на таких показниках, адже здебільшого спеціалізованих занять з видів легкої атлетики не проводилося. Важливим був розвиток спортивної інфраструктури. Тут особливу роль відіграло заснування Станіславського технікуму фізичної культури. Фото 7. Легкоатлетичний манеж і басейн Івано-Франківського технікуму фізичної культури Таблиця 1 Таблиця рекордів з легкої атлетики Станіславської області ( станом на 1946 рік) Станіславський технікум фізичної культури створений 7 червня 1940 року. Згідно Постанови Ради Народних Комісарів УРСР є суб’єктом освітньої діяльності, яка здійснюється з метою задоволення освітніх потреб особи. Для організації роботи навчального закладу були направлені п’ять випускників Харківського інституту фізичної культури - Хрестинин, Волошиновський, Пивоваров, Шаренков, Бережний. Василь Васильович Шаренков став директором, всі інші – викладачами. На перший курс було зараховано 150 чоловік. В основному це була молодь із західних областей України. Перший навчальний рік встигли завершити, а 22 червня 1941 року багатьох учнів і всіх викладачів разом з директором мобілізували на фронт. Після закінчення війни технікум продовжив готувати спеціалістів із фізичної культури і спорту. Згідно положення Республіканського комітету у справах ФКіС при Союзі Міністрів УРСР і положення обласного комітету фізичної культури в області 26.09.1946 року були проведені легкоатлетичні змагання серед сільської молоді. Прийняло участь 5 районів (Городенківський – 7 чол., Долинський – 6 чол., Вигодський – 5 чол., Жовтневий 14 чол., Надвірнянський 8 чол.) в кількості 40 чол., з них – 6 жінок. Змагання показали, що легка атлетика в області культивується слабо, так на ці змагання ніяких відборів по районах не проводились, а команди складались на основі попередніх змагань і при здачі нормативів ГТО. Рекорди показані є низькі, лише один з учасників виконав норматив ІІІ розряду у метанні гранати, все це говорить про те, що працівники з фізичної культури приділяли мало уваги роботі з легкої атлетики. Ще одна причина полягала у відсутності спортивного інвентаря. У 1947 році начальникам управління фізичної культури і спорту став Ковальов. В 1948 році проведено Матчеву зустріч з легкої атлетики міст Станіслава, Ужгорода, Дрогобича. На них команда області посіла І місце. В 1949-1950 роках хороших успіхів досягнули юні коломийські спортсмени, які в 1950 р. на заочних зимових легкоатлетичних змаганнях на відкритому повітрі зайняли І місце в ІІ групі міст республіки. Аналіз рекордів Станіславської області з легкої атлетики серед юнаків 17-18 років показує, що із зареєстрованих 19 видів – 2 рекорди встановлені ще в 1947 р, 6 рекордів – у 1948 р, і 11 – в 1949 р, рекорди на рівні І розряду – 1, ІІ розряду – 10, решту – на рівні юнацького; у дівчат цього віку з 18 рекордів один поставлений в 1949 році, решту встановлені у 1947 році, з них 6 рекордів – ІІ розряду, інші – юнацького. З 1949 р почала проводитись реєстрація рекордів спортсменів віком 15-16 років. Таблиця 2 Таблиця рекордів з легкої атлетики Станіславської області (станом на 1954 рік) ВидрезультатХто втановиврік встановленняМісто, район
100м11,0Філоненко1952Станіслав, Медик
200м23,2Лабенський 1954Станіслав, Медик
400м51,4Філоненко1951Станіслав,Медик
800м2.003,4Барсов І.1953Станіслав, «Іскра»
1500м4.05,0Барсов І.1953Станіслав, «Іскра»
Марафонський біг2:59.55,0Авдонін Ф.1949Станіслав, «Більшовик»
110з/б16,3Літуєв1948Станіслав, "Спартак"
400з/б58,2Філоненко1951Станіслав, Медик
3000м з перешкодами9.44,6Барсов І.1954Станіслав, «Іскра»
с/х 10 км51.04,0Ковальчук І.1954Станіслав, «Іскра»
5 км25.24,0Вовчук В.1950Станіслав, «Іскра»
стр. в довж.6,43Літуєв1948Станіслав, «Спартак»
стр. у висот.190Унгарс Е.1954Станіслав, «Спартак»
стр. з шестом3,70Дрогомирецький1948Коломия,» Спартак»
потрійний стр.13,16Гнатюк1951Коломия, ЮСШ
штовх. ядра (7 кг)13,05Унгарс Е.1954Станіслав, «Спартак»
мет. диску (2кг)36,88Майсик1952Станіслав, Медик
мет. спису (800г)51,62Припхан І.1954Станіслав, Медик
мет. молоту (5кг)52,49Голубєв1954Станіслав, ГДО
мет. гранати (700г)69,57Тимохін Ф.1954Станіслав, ГДО
10ти борство5864Літуєв1948Станіслав, ГДО
жінки
100м12,8Буянова Н.1948Коломия, ЮСШ
200м27,8Ясинчук І.1953Станіслав, Медик
400м1.03,4Томчиковська1954Станіслав, Медик
800м2.28,0Шумакова А.1948Станіслав, Медик
80з/б15,3Буянова1948Станіслав, "Іскра"
стр. в довж.4,93Стеценко1953Станіслав, ЮСШ
стр. у висот.1,40Бойко Н.1953Станіслав, ЮСШ
штовх. ядра (4 кг)11,89КасківМ1950Станіслав, ЮСШ
мет. диску (2кг)34,92Барсова1953Станіслав, ЮСШ
мет. спису (600г)33,80Ясинська1953Станіслав, ЮСШ
мет. гранати (700г)38,60Тернова1947Станіслав, ЮСШ
5ти борство (2)3002Буянова1948Станіслав, ЮСШ
5ти борство (3)2547Маслова1952Станіслав, ЮСШ
Станом на 1 жовтня 1954 року в легкій атлетиці було зафіксовано найбільший приріст результативності за десятиліття.. Таблиця рекордів мала такий вигляд (див. табл.2). Також зафіксовано виконання та присвоєння нормативу Майстра спорту СРСР наступним спортсменам: Ø Барсову І.Ф. (1927 р.н. м. Станіслав, викладач фізичної культури) з бігу на 5000 м (рез. 16.13,5); Ø Ковальчуку І.П. (1929 р.н. м. Станіслав, викладач фізичної культури) зі спортивної ходьби на 10 км; Ø Унгурсу В.С.(1929 р.н. м Станіслав, військовослужбовець) в стрибках у висоту (рез.190 см); Ø Голубєву В.А. (1925 р.н. м. Станіслав, військовослужбовець) метання молоту(рез. 49м 70см). Зародження та розвиток легкої атлетики на Івано-Франківщині було закономірним виявом прагнення українців до організації формування міцного духу та здорового тіла, національного формування і культурного процвітання, визволення з тенет завойовників.